В 1815 р. в селі Поториці під Сокалем Юзеф Дідушицький зібрав велику наукову бібліотеку з цінними стародруками, рукописами, пергаментами і іконографічними колекціями. В 1857 році син Володимир переніс разом з природничими збірками до Львова. Разом із бібліотекою 20 листопада 1857 року до кам'яниці із сім'єю вселився і бібліотекар Дідушицьких.
Під час відкриття 1 серпня 1859 року була започаткована урочиста пам'ятна книга, котра пізніше використовувалась як біблотечний журнал із перервами від 1859 до 1902 року. Книга містить записи Владислава Міцкевича, Яна Матейка, Кароля Мярка з Міколова, Вацлава Шимановського, Станіслава І. Віткевича, Ігнація Домейки, Івана Франка, Михайла Грушевського та інших відомих особистостей.
З 1863 року В. Дідушицький почав комплектувати її виключно природничою літературою, яка станом на 1 березня 1865 року нараховувала: 18325 друкованих томів, 321 одиницю рукописних книг, 203 документи, з яких 93 пергаментних, 1473 автографи, 2568 малюнків.
Картинна галерея
В будинку на Лисенка, 15(вул. Куркова) у Львові зберігалася величезна картинна галерея, яка налічувала 800 полотен євпропейських та місцевих майстрів та 3000 ескізів. Галерея мала назву Мйончинських-Дідушицьких. Однак внаслідок боргів родини, в 1934 році вона була продана з аукціону. Картини з цієї колекції є в Кракові, Варшаві, а частина у Львівській картинній галереї. Однак колекція, як цілісна одиниця, перестала існувати.
Природознавчий музей
Проте найбільше Володимира Дідушицького цікавили птахи. Він зібрав півсотні пернатих альбіносів - птахів, які не мають пігментації, з усієї Галичини, а також унікальну колекцію із 56 опудал беркутів. Сіамські близнюки - зайчик із вісьмома лапками, якого було знайдено в одноденному віці. Подейкують, за експонат європейського зубра, граф віддав цісарю Францу Йосипу один з своїх маєтків в Австро-Угорщині. Зубра можна було здобути лише на теренах Біловезької пущі в Російській Імперії. Окрім того, зубр був об'єктом лише царських полювань.
Зовсім скоро експонатів стало так багато, що вони просто не вміщалися в маєтку господаря, в 1868 році граф вирішує придбати для них окреме приміщення в самому центрі Львова. Занедбане приміщення перетворюється в кімнати для експонатів і на замовлення колекціонера у Відні, виготовляють спеціальні шафи з тонким склом. В ті часи технологія виробництва тонкого скла річ нова і очевидно дуже дорога. Але на своє захоплення Володимир Дідушицький не шкодував не часу, не грошей. Відповідних коштів вимагали хімікати та скляні очі, які робилися під індивідуальне замовлення для кожного експонату. Найкращим подарунком В. Дідушицький вважав саме витвір природи. Аби догодити графу, йому частенько дарували цікаві експонати. Таким чином до колекції ввійшло понад 100 000 експонатів.
10 вересня 1880 року, з нагоди візиту до Львова Австро-Угорського цісаря - Франца Йосипа, В. Дідушицький дарує свій музей краю, але не припиняє його фінансування.
В 1893 році Дідушицький зробив безпрецедентний крок - уклав статут, згідно якого 12 тис. австрійських крон щороку і довіку виплачувалося на розвиток музею з його маєтків. Цей статут затвердив Австро-Угорський парламент, підписав цісар. Директор отримував 500 крон зарплати, прибиральниця - 50. Цих грошей вистачало на утримання науковців музею, препараторів, прибиральниць, наукові видання і придбання колекцій.
За життя графа видано два музейні каталоги, підготовлені ним особисто - регіональний каталог птахів та кишеньковий путівник по всьому музею польською та німецькою мовами.
Робочий кабінет В. Дідушицького знаходився на першому поверсі, а представлена експозиція на другому. В похилому віці граф не міг самотужки пересуватися між поверхами, тому в музеї було встановлено ліфт, один із перших у Європі.
Згідно статуту музею, після смерті графа, обійняти посаду керівника мав хтось з його нащадків, пильнуючи за розвитком і фінансовим забезпеченням установи. Але сина у Володимира не було, були дві доньки - Анна та Клементина. Щоб зберегти спадкоємність, він усиновив зятя Тадеуша, який уже мав двох синів.
Тадеуш Дідушицький виявився чудовим ординатом. За фахом - економіст, він мав добрі управлінські здібності, тож музей з 1899 до 1914 р. розвивався у належному темпі.
Музей графа Дідушицького був найбагатшою інституцією серед подібних у Східній Європі й унікальним прикладом цілісного образу природи, геології та фольклору Галичини. У музеї були також археологічна колекція та колекція предметів народного побуту. На жаль, відомий михалківський скарб золотих прикрас VIII–VII століть до н.е., окраса колекції Дідушицького, 1940 року вивезли до Москви, де він зник без сліду. Михалківський скарб не мав рівних собі за цінністю серед подібних скарбів у всьому Карпато-Дунайському басейні. Скарб складався із золотих речей і важив 7 кг. Серед ритуальних речей у скарбі були: діадема з золотої бляхи (за деякими версіями, корона Дарія Великого), багато застібок (фібул), кілька браслетів, круглих блях (фалярів), ґудзиків, золоті зображення вовків і ін. Деякі предмети мають повну аналоґію з прикрасами гальштатського типу з золотих скарбів Угорщини.
Якби не війни та революції, львівський природознавчий музей сьогодні б, ймовірно, прирівнювався до Британського.
Бібліотека В. Дідушицького
З 1858 року Поторицька бібліотека стала доступною для читачів, а саме: вчених, журналістів, письменників і студентів, а з 1863 року доступ до бібліотеки дозволявся лише за спеціальним дозволом. Збереглися «Правила випозичання книг Поторицької бібліотеки», датовані 1866 роком, та журнали обліку випозичених книг 1863, 1868-1900 років.Під час відкриття 1 серпня 1859 року була започаткована урочиста пам'ятна книга, котра пізніше використовувалась як біблотечний журнал із перервами від 1859 до 1902 року. Книга містить записи Владислава Міцкевича, Яна Матейка, Кароля Мярка з Міколова, Вацлава Шимановського, Станіслава І. Віткевича, Ігнація Домейки, Івана Франка, Михайла Грушевського та інших відомих особистостей.
З 1863 року В. Дідушицький почав комплектувати її виключно природничою літературою, яка станом на 1 березня 1865 року нараховувала: 18325 друкованих томів, 321 одиницю рукописних книг, 203 документи, з яких 93 пергаментних, 1473 автографи, 2568 малюнків.
Картинна галерея
В будинку на Лисенка, 15(вул. Куркова) у Львові зберігалася величезна картинна галерея, яка налічувала 800 полотен євпропейських та місцевих майстрів та 3000 ескізів. Галерея мала назву Мйончинських-Дідушицьких. Однак внаслідок боргів родини, в 1934 році вона була продана з аукціону. Картини з цієї колекції є в Кракові, Варшаві, а частина у Львівській картинній галереї. Однак колекція, як цілісна одиниця, перестала існувати.
Маєток В. Дідушицького, в якому розміщувалася картинна галерея.
Природознавчий музей
Проте найбільше Володимира Дідушицького цікавили птахи. Він зібрав півсотні пернатих альбіносів - птахів, які не мають пігментації, з усієї Галичини, а також унікальну колекцію із 56 опудал беркутів. Сіамські близнюки - зайчик із вісьмома лапками, якого було знайдено в одноденному віці. Подейкують, за експонат європейського зубра, граф віддав цісарю Францу Йосипу один з своїх маєтків в Австро-Угорщині. Зубра можна було здобути лише на теренах Біловезької пущі в Російській Імперії. Окрім того, зубр був об'єктом лише царських полювань.
Зубр та сіамські близнюки
Експонат зубра, який коштував власнику маєтка
Зовсім скоро експонатів стало так багато, що вони просто не вміщалися в маєтку господаря, в 1868 році граф вирішує придбати для них окреме приміщення в самому центрі Львова. Занедбане приміщення перетворюється в кімнати для експонатів і на замовлення колекціонера у Відні, виготовляють спеціальні шафи з тонким склом. В ті часи технологія виробництва тонкого скла річ нова і очевидно дуже дорога. Але на своє захоплення Володимир Дідушицький не шкодував не часу, не грошей. Відповідних коштів вимагали хімікати та скляні очі, які робилися під індивідуальне замовлення для кожного експонату. Найкращим подарунком В. Дідушицький вважав саме витвір природи. Аби догодити графу, йому частенько дарували цікаві експонати. Таким чином до колекції ввійшло понад 100 000 експонатів.
Спеціальні шафи для експонатів замовлені у Відні
В 1893 році Дідушицький зробив безпрецедентний крок - уклав статут, згідно якого 12 тис. австрійських крон щороку і довіку виплачувалося на розвиток музею з його маєтків. Цей статут затвердив Австро-Угорський парламент, підписав цісар. Директор отримував 500 крон зарплати, прибиральниця - 50. Цих грошей вистачало на утримання науковців музею, препараторів, прибиральниць, наукові видання і придбання колекцій.
За життя графа видано два музейні каталоги, підготовлені ним особисто - регіональний каталог птахів та кишеньковий путівник по всьому музею польською та німецькою мовами.
Робочий кабінет В. Дідушицького знаходився на першому поверсі, а представлена експозиція на другому. В похилому віці граф не міг самотужки пересуватися між поверхами, тому в музеї було встановлено ліфт, один із перших у Європі.
Ліфт в музеї В.Дідушицького
Усиновлений зять В. Дідушицького - Тадеуш Дідушицький
Музей графа Дідушицького був найбагатшою інституцією серед подібних у Східній Європі й унікальним прикладом цілісного образу природи, геології та фольклору Галичини. У музеї були також археологічна колекція та колекція предметів народного побуту. На жаль, відомий михалківський скарб золотих прикрас VIII–VII століть до н.е., окраса колекції Дідушицького, 1940 року вивезли до Москви, де він зник без сліду. Михалківський скарб не мав рівних собі за цінністю серед подібних скарбів у всьому Карпато-Дунайському басейні. Скарб складався із золотих речей і важив 7 кг. Серед ритуальних речей у скарбі були: діадема з золотої бляхи (за деякими версіями, корона Дарія Великого), багато застібок (фібул), кілька браслетів, круглих блях (фалярів), ґудзиків, золоті зображення вовків і ін. Деякі предмети мають повну аналоґію з прикрасами гальштатського типу з золотих скарбів Угорщини.
Якби не війни та революції, львівський природознавчий музей сьогодні б, ймовірно, прирівнювався до Британського.
Немає коментарів:
Дописати коментар