Дідушицькі (Дзєдушицькі, пол. Dzieduszyccy) гербу Сас — давній боярський, потім руський шляхетський рід Королівства Польського, одна з ліній якого в 1776 році отримала титул графів Священної Римської імперії. Згідно з генеалогічною легендою, походили від князя Василька Романовича — брата короля Данила I.
Пізніше заможна родина русських бояр полонізувалася (як і більшість родин - Шептицькі, Вишневецькі, Сопіги). Один з найяскравіших представників роду, В. Дідушицький казав, що він належить до походження русинського, але громадянства польського людей. Багато представників роду були хрещені, вінчані, поховані в костелах у Соколові, Жукові.
Після першого поділу Польщі в 1772 році Сокальщину загарбала Австрія. В 1778 р. австрійський уряд реквізував у Потоцьких землі сокальського староства, в тому числі села: Поторицю, Завишень, Бендюгу, Поздимир, Радванці і інші, які купив пан Дідушицький. Про володіння Дідушицьким Поторицею у 1778 році свідчить будинок, побудований ним для свого економа. На склепінні підвалу будинку був напис «1778 рік».
Сім'я Дідушицьких, крім села Поториці, володіла 99 фільварками аж до вересня 1939 р. Після Другої світової війни Дідушицькі втратили всі свої маєтки в Україні та Польщі. 1907 р. Дідушицькі організували родовий союз, який існує в Польщі донині. Нащадки роду Дідушицьких живуть тепер переважно у Польщі, а також у Франції, Іспанії, Англії, Україні, Бразилії, США, Канаді.
Рід Дідушицьких продовжує своє існування. Це дуже велика родина. Сам граф - виняток, він був одним сином в родині. Внук В.Дідушицького, Володимир Дідушицький-молодший(юніор його називали), мав 13 дітей - 7 хлопчиків, 6 дівчаток. Родина дуже велика і розпорошена по всьому світу від Бразилії, Сполучених Штатів, Канади через всю Європу. Вони підтримують стосунки родинним маєтком в с. Заріччя. У родинному парку зі ставком розташований палац Дідушицьких XIX століття у неокласичному стилі, склеп в якому поховано багато представників роду.З 2008 року функціонує музей Дідушицьких, де сім'я зберігає свої родинні клейноди. Велика родина підтримує стосунки з державним природознавчим музеєм у Львові, приїжджають цілими автобусами подивитися на спадок В. Дідушицького.
Пізніше заможна родина русських бояр полонізувалася (як і більшість родин - Шептицькі, Вишневецькі, Сопіги). Один з найяскравіших представників роду, В. Дідушицький казав, що він належить до походження русинського, але громадянства польського людей. Багато представників роду були хрещені, вінчані, поховані в костелах у Соколові, Жукові.
Після першого поділу Польщі в 1772 році Сокальщину загарбала Австрія. В 1778 р. австрійський уряд реквізував у Потоцьких землі сокальського староства, в тому числі села: Поторицю, Завишень, Бендюгу, Поздимир, Радванці і інші, які купив пан Дідушицький. Про володіння Дідушицьким Поторицею у 1778 році свідчить будинок, побудований ним для свого економа. На склепінні підвалу будинку був напис «1778 рік».
Сім'я Дідушицьких, крім села Поториці, володіла 99 фільварками аж до вересня 1939 р. Після Другої світової війни Дідушицькі втратили всі свої маєтки в Україні та Польщі. 1907 р. Дідушицькі організували родовий союз, який існує в Польщі донині. Нащадки роду Дідушицьких живуть тепер переважно у Польщі, а також у Франції, Іспанії, Англії, Україні, Бразилії, США, Канаді.
Рід Дідушицьких продовжує своє існування. Це дуже велика родина. Сам граф - виняток, він був одним сином в родині. Внук В.Дідушицького, Володимир Дідушицький-молодший(юніор його називали), мав 13 дітей - 7 хлопчиків, 6 дівчаток. Родина дуже велика і розпорошена по всьому світу від Бразилії, Сполучених Штатів, Канади через всю Європу. Вони підтримують стосунки родинним маєтком в с. Заріччя. У родинному парку зі ставком розташований палац Дідушицьких XIX століття у неокласичному стилі, склеп в якому поховано багато представників роду.З 2008 року функціонує музей Дідушицьких, де сім'я зберігає свої родинні клейноди. Велика родина підтримує стосунки з державним природознавчим музеєм у Львові, приїжджають цілими автобусами подивитися на спадок В. Дідушицького.
Немає коментарів:
Дописати коментар