Іван Ніколович Терещенко - великий землевласник, власник цукрорафінадних заводів, російський колекціонер, меценат. Іван отримав широке визнання, як меценат, за підтримку керівника Київської малювальної школи М. І. Мурашка. Старший син великого цукрозаводчика і землевласника Ніколи Артемовича Терещенко і дружини його Пелагеї Георгіївни. Народився 29 серпня 1854 р. у місті Глухові. Хрещений 31 серпня 1854 р. у ТрьохАнастасіївській церкві м. Глухова. Хрещені батьки: глухівський купець Георгій Євстафійович Беловський та дружина купця Єфросинія Григорівна Терещенко.
Маєтності та володіння
У Курській губернії володів Волфінським маєтком. При маєтку було чимало земель (в десятинах: 1 десятина = 1,09 Га): садибної 88,05, орної 6567,82, лугової 2518,05, лісів 4305,19, під селищами 10,54, під садами і парком 92,22. До складу Волфінського маєтку входили дві лісові дачі: Волфінська (влаштована в 1898 р, 2803,27 дес.) і Тьоткінська (влаштована в 1900 р, 1078 дес.). У лісових дачах вирощували деревні породи природного походження - осику, вільху, липу, в'яз і штучного - сосна австрійська і Веймутова, модрина, сибірська ялина, ясен, американський клен, дуб. У маєтку займалися селекцією цукрових буряків. Економічні селища Тьоткіне зі ст. Волфине було з'єднано вузькоколійною залізницею. В Олександрівському лісі поблизу Волфине (нині с. Новоселівка) знаходилася садиба Івана Миколайовича.
У 1879 Нікола Атемович придбав в Києві особняк, який сьогодні носить ім’я Івана Ніколовича Терещенка. Від батька Ніколи маєток перейшов до сина Івана. В особняку Терещенка зберігалися колекції, серед яких були роботи Павла Федотова, Михайла Врубеля і Василя Верещагіна. Зміни в житті особняка Івана Терещенка, настали з націоналізацією. З тих пір, в його стінах перебували різні установи, наприклад, там розташовувався секретаріат Центральної ради.
Замах на життя царя Олександра III
Як грім з ясного неба, на родину Терещенків обрушується жахлива звістка. Шурин Івана - молодий Саранчов, дістає кару досмертної каторги, за участь у замаху на життя царя Олександра III в катастрофі під Бірками. Батько, старий генерал Саранчов, мусить усунутися від посади шефа київської інтендантури. Над фірмою Івана Терещенка зависло вороже підозріння "неблагонадійності". Навіть Нікола Терещенко не може відчувати себе у безпеці. Але незабаром з'ясовується, що "буря" оминає родину Терещенків, і Нікола одержує орден св. Анни першого ступеня з зіркою на стрічці. Молодого Саранчова царь помилував і навіть зробив високопосадовцем. Непередбачувані вчинки монархів в Російській імперії були непоодинокі.
 |
| Іван Ніколович Терещенко |
Разом з молодшим братом Олександром навчався у приватній гімназії Креймана в Москві, після закінчення якої вступив до університету св. Володимира, який закінчив зі ступенем кандидата права. Потім деякий час служив корнетом в лейб-гвардії Гродненському гусарському полку.
Військову службу сини Іван та Олександр відбували за настановою батька в найаристократичніших гвардійських полках, де й отримали офіцерські ранги. Потім приказав Терещенко синам повернутися до Києва, де ввів їх в курс сімейних справ. Проте ніколи не дав їм самостійно володарювати, будучи до кінця днів своїх шефом.
Сватання, одруження та сім'я
Іван - молодий, перспективний, розумний багатий син, доступна для нього кожна родина, кожна краса, кожна гідність. Цілими роками вичікує російська суспільність затамувавши подих, на кого впаде вибір Івана. Невдовзі Іван зробив свій вибір і приніс найбільшу несподіванку батьку. Він заручається з одинокою донькою генерал-лейтенанта Саранчова, шефа київської інтендантури. Подейкують, що старий Саранчов, як шеф інтендантури був зовсім неперекупний, не зважаючи на особисте убожество... Донька генерал-лейтенанта, наречена Івана Терещенка - Єлизавета Саранчова, була з глибоким жіночим характером. Саме під її впливом Іван змінює українські погляди на російсько-ліберальні.
Про Івана збереглася сімейна легенда. Батько залучав його до сімейної справи змолоду. Однак через навіженства сина, змушений був відмовитися від ідеї, зробити з нього ще одного цукрового магната. Сталося це після того, як Іван, блискучий офіцер, посватавшись до місцевої красуні, Єлизавети Саранчової, засипав вулицю, що веде до її дому цукром, щоб справити враження на її батька (до слова, той командував полком, де служив Іван). Той нібито пообіцяв, що дозволить зіграти весілля тільки після того, як вулиці покриються снігом. Старому Саранчову довелося стримати слово. Наречена стала дружиною, а ось батькові навіженого офіцерика, марнотратна витівка сина не сподобалася. У 1880 році він відсторонив Івана від справ і відправив його в Європу, збирати твори мистецтва. Саме завдяки цьому Київ зобов'язаний своєю колекцією картин, які Терещенко з часом передав в дар місту.
Їх діти:
Захоплення та справа життя
Родинні традиції меценатства та поціновування мистецьких творів, перейняли діти Ніколи Артемовича. Іван Ніколович був пристрасним колекціонером живопису, відомим на всю Російську імперію. Його ревниво побоювався сам Третьяков, який казав про нього: ”Коли Іван Терещенко побачить щось у небі, то торгуватиметься до сліз — а таки купить!”. Кажучи про небо, Третьяков, можливо, мав на увазі лише жанр живопису, пейзаж — тобто небо намальоване. Наприклад, в колекції Івана Миколайович Терещенко виявилися не тільки твори російських художників, а й оригінали малюнків Тараса Шевченка.
Була своя колекція картин у Ніколи та Федора Терещенків, але Іван в цій справі досяг кращих успіхів серед придбання творів вітчизняного мистецтва. І він це робив не навмання, а мав хорошого консультанта - Миколу Мурашка, видатного педагога та художника. Завдяки Мурашку він мав інформацію стосовно того, хто на що здатний, а з іншого боку він підтримував починання самого Мурашка. Також Іван і Олександр Терещенки матеріально й морально допомагали талановитій молоді, особливо вихованцям Київської рисувальної школи.
Ще в травні 1876 року до Івана Ніколовича вперше звернувся глухівський вчитель малювання - Микола Мурашко. Мурашко просив грошей на його приватну Малювальну школу, засновану рік тому. Так син, Іван Ніколович сприяв створенню Київської рисувальної школи Миколи Мурашка, в якій навчалися чи викладали видатні українські художники — І. Їжакевич, М. Пимоненко, М. Жук, Ф. Красицький, Г. Світлицький, брала уроки малювання Леся Українка.
Військову службу сини Іван та Олександр відбували за настановою батька в найаристократичніших гвардійських полках, де й отримали офіцерські ранги. Потім приказав Терещенко синам повернутися до Києва, де ввів їх в курс сімейних справ. Проте ніколи не дав їм самостійно володарювати, будучи до кінця днів своїх шефом.
Сватання, одруження та сім'я
Іван - молодий, перспективний, розумний багатий син, доступна для нього кожна родина, кожна краса, кожна гідність. Цілими роками вичікує російська суспільність затамувавши подих, на кого впаде вибір Івана. Невдовзі Іван зробив свій вибір і приніс найбільшу несподіванку батьку. Він заручається з одинокою донькою генерал-лейтенанта Саранчова, шефа київської інтендантури. Подейкують, що старий Саранчов, як шеф інтендантури був зовсім неперекупний, не зважаючи на особисте убожество... Донька генерал-лейтенанта, наречена Івана Терещенка - Єлизавета Саранчова, була з глибоким жіночим характером. Саме під її впливом Іван змінює українські погляди на російсько-ліберальні.
Про Івана збереглася сімейна легенда. Батько залучав його до сімейної справи змолоду. Однак через навіженства сина, змушений був відмовитися від ідеї, зробити з нього ще одного цукрового магната. Сталося це після того, як Іван, блискучий офіцер, посватавшись до місцевої красуні, Єлизавети Саранчової, засипав вулицю, що веде до її дому цукром, щоб справити враження на її батька (до слова, той командував полком, де служив Іван). Той нібито пообіцяв, що дозволить зіграти весілля тільки після того, як вулиці покриються снігом. Старому Саранчову довелося стримати слово. Наречена стала дружиною, а ось батькові навіженого офіцерика, марнотратна витівка сина не сподобалася. У 1880 році він відсторонив Івана від справ і відправив його в Європу, збирати твори мистецтва. Саме завдяки цьому Київ зобов'язаний своєю колекцією картин, які Терещенко з часом передав в дар місту.
Їх діти:
- Михайло (1886-1956), підприємець, банкір, міністр Тимчасового уряду.
- Нікола (1894-1928), був одружений на Олександрі Миколаївні, дочці герцога Н. Н. Лейхтенбергского. В еміграції у Франції. Помер в Ніцці.
- Пелагея (1884-1971), одружена з Михайлом Петровичем Дембно-Чайковським (1891-1968). В еміграції у Франції.
- Єлизавета (1888-1949), одружена з Олександром Івановичем Саранчовим (1894-1946). Померла в Лондоні.
- Дарина (1903-?) Заміжня за Андрієм (діти Анна, Федір, Марія, Василь).
Захоплення та справа життя
Родинні традиції меценатства та поціновування мистецьких творів, перейняли діти Ніколи Артемовича. Іван Ніколович був пристрасним колекціонером живопису, відомим на всю Російську імперію. Його ревниво побоювався сам Третьяков, який казав про нього: ”Коли Іван Терещенко побачить щось у небі, то торгуватиметься до сліз — а таки купить!”. Кажучи про небо, Третьяков, можливо, мав на увазі лише жанр живопису, пейзаж — тобто небо намальоване. Наприклад, в колекції Івана Миколайович Терещенко виявилися не тільки твори російських художників, а й оригінали малюнків Тараса Шевченка.
Була своя колекція картин у Ніколи та Федора Терещенків, але Іван в цій справі досяг кращих успіхів серед придбання творів вітчизняного мистецтва. І він це робив не навмання, а мав хорошого консультанта - Миколу Мурашка, видатного педагога та художника. Завдяки Мурашку він мав інформацію стосовно того, хто на що здатний, а з іншого боку він підтримував починання самого Мурашка. Також Іван і Олександр Терещенки матеріально й морально допомагали талановитій молоді, особливо вихованцям Київської рисувальної школи.
Ще в травні 1876 року до Івана Ніколовича вперше звернувся глухівський вчитель малювання - Микола Мурашко. Мурашко просив грошей на його приватну Малювальну школу, засновану рік тому. Так син, Іван Ніколович сприяв створенню Київської рисувальної школи Миколи Мурашка, в якій навчалися чи викладали видатні українські художники — І. Їжакевич, М. Пимоненко, М. Жук, Ф. Красицький, Г. Світлицький, брала уроки малювання Леся Українка.
 |
| Рисувальна школа М. Мурашка в Києві |
Школа М. Мурашко давала реальну можливість отримати художню освіту дітям бідняків. Так, Мурашко, оцінивши безсумнівний талант юного Миколи Пимоненка, умовив І. Терещенка прийняти хлопчика в Київську школу малювання безкоштовно. Школа проіснувала більше 25 років і була закрита 22 травня 1901 року. І протягом майже 25 років Іван Ніколович був почесним попечителем школи Мурашка. Також утримував двокласне училище в с. Архангельське, Старооскольського повіту, Курської губернії. Значна частина збереженої ним сімейної колекції живопису стала основою Київського музею російського мистецтва.
Маєтності та володіння
У Курській губернії володів Волфінським маєтком. При маєтку було чимало земель (в десятинах: 1 десятина = 1,09 Га): садибної 88,05, орної 6567,82, лугової 2518,05, лісів 4305,19, під селищами 10,54, під садами і парком 92,22. До складу Волфінського маєтку входили дві лісові дачі: Волфінська (влаштована в 1898 р, 2803,27 дес.) і Тьоткінська (влаштована в 1900 р, 1078 дес.). У лісових дачах вирощували деревні породи природного походження - осику, вільху, липу, в'яз і штучного - сосна австрійська і Веймутова, модрина, сибірська ялина, ясен, американський клен, дуб. У маєтку займалися селекцією цукрових буряків. Економічні селища Тьоткіне зі ст. Волфине було з'єднано вузькоколійною залізницею. В Олександрівському лісі поблизу Волфине (нині с. Новоселівка) знаходилася садиба Івана Миколайовича.
У 1879 Нікола Атемович придбав в Києві особняк, який сьогодні носить ім’я Івана Ніколовича Терещенка. Від батька Ніколи маєток перейшов до сина Івана. В особняку Терещенка зберігалися колекції, серед яких були роботи Павла Федотова, Михайла Врубеля і Василя Верещагіна. Зміни в житті особняка Івана Терещенка, настали з націоналізацією. З тих пір, в його стінах перебували різні установи, наприклад, там розташовувався секретаріат Центральної ради.
Замах на життя царя Олександра III
Як грім з ясного неба, на родину Терещенків обрушується жахлива звістка. Шурин Івана - молодий Саранчов, дістає кару досмертної каторги, за участь у замаху на життя царя Олександра III в катастрофі під Бірками. Батько, старий генерал Саранчов, мусить усунутися від посади шефа київської інтендантури. Над фірмою Івана Терещенка зависло вороже підозріння "неблагонадійності". Навіть Нікола Терещенко не може відчувати себе у безпеці. Але незабаром з'ясовується, що "буря" оминає родину Терещенків, і Нікола одержує орден св. Анни першого ступеня з зіркою на стрічці. Молодого Саранчова царь помилував і навіть зробив високопосадовцем. Непередбачувані вчинки монархів в Російській імперії були непоодинокі.
 |
| Село Бірки. 1888 рік |
Хвороба та смерть
Дивлячись на портрети Івана Ніколовича, де він зображений в уже зрілому віці, важко запідозрити в ньому хворобу - цілком респектабельний пан. Однак у Івана Ніколовича виявили туберкульоз. Його лікуванням займалися найкращі лікарі з Німеччини, Франції, Англії і навіть Америки. Вони ж і порекомендували змінити український клімат на сонячний лазуровий берег. Перебравшись на південь Франції, українці приголомшили своїми статками навіть сусідів-багатіїв. Ті поселяються на розкішній віллі «Маріпоза» в Каннах.
Дивлячись на портрети Івана Ніколовича, де він зображений в уже зрілому віці, важко запідозрити в ньому хворобу - цілком респектабельний пан. Однак у Івана Ніколовича виявили туберкульоз. Його лікуванням займалися найкращі лікарі з Німеччини, Франції, Англії і навіть Америки. Вони ж і порекомендували змінити український клімат на сонячний лазуровий берег. Перебравшись на південь Франції, українці приголомшили своїми статками навіть сусідів-багатіїв. Ті поселяються на розкішній віллі «Маріпоза» в Каннах.
 |
| Вілла «Маріпоза» в Каннах |
На схилі років Нікола Артемович склав заповіт, в якому назвав своїм головним спадкоємцем сина Івана. В ньому ж були визначені пожертвування на благодійні заходи, такі як утримання лікарень, шкіл і монастирів в Києві та Глухові. 19 січня 1903 року в Києві помер батько Івана, але він не зміг проводити батька в останню путь, так як вже кілька років хворів на туберкульоз і був змушений жити на півдні Франції.
11 лютого 1903 помирає Іван Ніколович на своїй віллі «Маріпоза» в Каннах, переживши батька всього на три тижні. Всі його статки разом зі спадщиною батька (13 млн. крб лише в іноземних банках) відійшли чотирьом дітям і вдові, яка продовжувала справу чоловіка і свекра - меценатство.
11 лютого 1903 помирає Іван Ніколович на своїй віллі «Маріпоза» в Каннах, переживши батька всього на три тижні. Всі його статки разом зі спадщиною батька (13 млн. крб лише в іноземних банках) відійшли чотирьом дітям і вдові, яка продовжувала справу чоловіка і свекра - меценатство.
Немає коментарів:
Дописати коментар