Майбутні благодійники і промисловці Терещенки оселилися у Глухові на початку XIX століття. На той час, колишня гетьманська столиця втратила минулу велич, і перетворилася на звичайне повітове містечко. З 1870 р. Терещенки, як і раніше, вважалися з козацької родини, які виконували якісь громадські обов'язки, але не були формально шляхтою. Вони прилучилися до дворянства Російської імперії у 1870 р., отримали на це відповідну грамоту від царя Олександра II.
Родоначальнику Артему Терещенко (1794–1873) вдалося розбагаті за рахунок двох факторів:
- в тей період розпочалася Кримська війна і йому вдалося отримати держзамовлення на поставку хліба й корабельного лісу для московського війська;
- в 1861 р. відбулася селянська реформа - система заходів спрямована на ліквідацію кріпосного права (22,5 мільйонів осіб позбавилися "кайданів кріпосництва"). Багато поміщиків лишилося без кріпосної робочої сили і змушені були розпродувати свої маєтки, віддавати в оренду землі та заводи. Цим і скористалися Артемій Терещенко та сини, які вже мали на купівлю – оренду відповідні кошти від держави. Вони зробили ставку на цукрову промисловість, яка тоді саме почала розвиватися і на початку XX ст. стали одними з найбільших землевласників. (140 000 десятин землі ~ 152 600 Га.)
Серед Терещенків були фамільні риси - вони були підприємливі та метикуваті. А з іншого боку досить помірні у своїх бажаннях. Вони не витрачали гроші задурно – копійку до копійки, карбованець до карбованця.
Усього у своєму житті вони досягли тільки завдяки важкій праці. Їхній робочий день починався і закінчувався затемна. А напис на гербі Терещенків якнайкраще відображав громадянську позицію цієї родини-"Стремлениемъ къ общественнымъ пользамъ"(Прагненням до суспільних справ).
Кожен Терещенко залишив помітний слід в історії України, перш за все у громадській та суспільній діяльності. Які саме добрі справи робив кожен з членів родини, ми розберемо в інших статтях. Скажу лише, що найбільш відоме ім'я на цій ниві Ніколи Артемійовича Терещенка. Благодійність, це їх була головна риса характеру і з часів ще дореволюційних, вони були видатні меценати.
В Глухові лише 1 будинок з 10 побудованих Терещенками належав родині. Всі інші побудовані для потреб суспільства, в т.ч. 4 лікарні та банк. До 90% будівель, які лишаються прикрасою міста Глухова на сьогоднішній день були побудовані на кошти Терещенків.
Будівлі зведені на кошти Терещенків, хоч і призначалися переважно для бідних, красою та ошатністю не поступалися, а інколи і перевершували будинки заможних людей.
І нині діють колишня повітова лікарня, котра складалася із трьох відділень – жіночого, чоловічого та інфекційного. Лікарня Святої Єфросинії збудованої Терещенками в пам'ять про їхню матір. Функціонує банк, зовнішній вигляд якого не змінився з тих часів. Тут Терещенки тримали частину свого капіталу і двічі на рік - Різдво та Великдень - проценти з вкладу роздавали бідним жителям Глухова. По сучасному облаштована колишня жіноча гімназія, Федорівське трикласне училище і безкоштовний дитячий притулок заснований Терещенком – батьком. Навпроти колишнього притулку розташувався глухівський педагогічний інститут, який фінансувала родина Терещенків. Чималий внесок у розвиток педагогічної культури зробили випускники Глухівської чоловічої гімназії, заснованої та утримуваної коштами славної родини.
За часів Терещенків провінційне і відстале місто Глухів стало промисловим та регіональним центром. До міста приїздила інтелігенція та висококваліфіковані спеціалісти і лишалися там.
Щоб бути лідером в галузі цукру, Нікола Артемійович разом з молодшим братом Федором Артемійовичем в 1870 р. започаткує "Товариство бурякових та рафінадо – цукрових заводів братів Терещенків" з капіталом у 3 млн. крб., який до 1900 р. досяг 8 млн. крб. Царський уряд нікому не віддавав монополії, проте лідерами в цукровій справі у Російській імперії були безумовно Терещенки. Більша частина продукції йшла у східному напрямку. Вони експортували український цукор до Китаю та Афганістану. Треба зазначити, що це було суто сімейне акціонерне товариство, до складу якого не входили сторонні особи. Паї його ринку цінних паперів не з'являлися, а були розподілені між членами родини. Засновники об'єднання стали і його першими директорами. Згодом одним з них був призначений син Миколи (Артемів син) - Олександр, спів - директорами - Богдан (Іванів син) Ханенко (зять М. А. Терещенка) та син Семена (Артемівого сина) - Костянтин.
Вже в перші два десятиліття діяльності Товариства братів Терещенків, у тому числі й кризові роки (1843—1876 рр.), його власники отримували величезні прибутки. Таким чином, у середині 1880-х брати Терещенки лише від діяльності спільного товариства отримували близько 750 тис. крб. прибутків, а ще ж успішно працювали й давали величезні прибутки власні цукрозаводи кожного із братів.
В середині 1880-х цукрова промисловість в Московській імперії зазнала економічної кризи. Щоб перемогти в конкурентній боротьбі своїх суперників, підприємці прагнули тягар кризи перекласти на плечі робітників, подовжуючи робочий день, зменшуючи заробітну плату тощо.
На початку ХХ ст. родина Терещенків мала у своєму розпорядженні 11 цукрозаводів — дев'ять власних і два орендованих, на яких виробляли залежно від врожаю сировини й кон'юнктури ринку 9-10 % загальномосковсього цукру. Наприклад, якщо в 1899—1900 рр. виробництво цукру на всіх заводах Московської імперії становило 48 млн. 452 тис. пудів, то на підприємствах Терещенків, де особливу роль відіграв Микола, син Артема, — близько 4,5 млн пудів. У 1910 р. обсяг продукції на їхніх цукрозаводах досяг уже 6,6 млн пудів, вартість якої оцінювали в 27,7 млн крб.
Статки родини зростали, проте багатство заради самого багатства, ніколи не цікавило цих людей. Тільки те, що віддаєш – твоє. Допомога нужденним, хворим, незахищеним, немічним – ось на що спрямовують зароблені кошти Терещенки. Для XIX ст., коли благочинність вважалася справою гідною, але звичною. Але суми пожертв Терещенків на потреби рідного міста вражали – 1,5 млн. крб. золотом були спрямовані на утримання училищ, лікарень і притулків, будівництво і упорядження вулиць. Ці люди вірили у щось більше, окрім карбованця. І ця віра змушувала їх робити важливі добрі справи.
Члени родини хоч і заощаджували гроші, проте не витрачали їх задурно. Вони купували твори мистецтва, збирали колекції. Вони ніколи не забували про своє українське коріння. зокрема Нікола Терещенко своїм коштом замовляв галерею портретів українсього гетьманства. Українська історія все ж таки його цікавила.
Про переїзд Терещенків до Києва.
У 1874 році родина Терещенків переїжджає до Києва і одразу береться за освіту. Немає жодної гімназії в Києві, якій би Микола Терещенко не допоміг. Терещенки звели і кілька притулків для сиріт, пологових будинків та лікарень на поч. XX ст.
Також родина прославилася завдяки розумінню мистецтва. Пристрасними колекціонерами серед Терещенків стали - брат Ніколи - Федір Артемійович, сини Іван і Олександр, дочки Варвара та Ольга. Саме завдяки ним Київ має зібрання 4 національних музеїв – Тараса Шевченка, національний музей київська картинна галерея, музей західного та східного мистецтва ім. Богдана та Варвари Ханенків, Національний художній музей України. Три з них знаходяться в приміщеннях, які раніше належали сім'ї Терещенко, а 4-й побудовано за їх участі. І всі вони, без винятку, засновані на колеціях сім'ї Терещенків.
В Києві зараз є одна з найільших дитячих лікарень "Охмаддит". Раніше ж вона називалася лікарня для чорноробів. Вона була відкрита у 1894 році і нею опікувалося декілька поколінь Терещенко, фінансували її, а значить були почесними попечителями. Київська спадщина Терещенків, це також і православні храми – найвідоміший Володимирський собор.
Родоначальнику Артему Терещенко (1794–1873) вдалося розбагаті за рахунок двох факторів:
- в тей період розпочалася Кримська війна і йому вдалося отримати держзамовлення на поставку хліба й корабельного лісу для московського війська;
- в 1861 р. відбулася селянська реформа - система заходів спрямована на ліквідацію кріпосного права (22,5 мільйонів осіб позбавилися "кайданів кріпосництва"). Багато поміщиків лишилося без кріпосної робочої сили і змушені були розпродувати свої маєтки, віддавати в оренду землі та заводи. Цим і скористалися Артемій Терещенко та сини, які вже мали на купівлю – оренду відповідні кошти від держави. Вони зробили ставку на цукрову промисловість, яка тоді саме почала розвиватися і на початку XX ст. стали одними з найбільших землевласників. (140 000 десятин землі ~ 152 600 Га.)
Серед Терещенків були фамільні риси - вони були підприємливі та метикуваті. А з іншого боку досить помірні у своїх бажаннях. Вони не витрачали гроші задурно – копійку до копійки, карбованець до карбованця.
Усього у своєму житті вони досягли тільки завдяки важкій праці. Їхній робочий день починався і закінчувався затемна. А напис на гербі Терещенків якнайкраще відображав громадянську позицію цієї родини-"Стремлениемъ къ общественнымъ пользамъ"(Прагненням до суспільних справ).
Кожен Терещенко залишив помітний слід в історії України, перш за все у громадській та суспільній діяльності. Які саме добрі справи робив кожен з членів родини, ми розберемо в інших статтях. Скажу лише, що найбільш відоме ім'я на цій ниві Ніколи Артемійовича Терещенка. Благодійність, це їх була головна риса характеру і з часів ще дореволюційних, вони були видатні меценати.
Будівлі зведені на кошти Терещенків, хоч і призначалися переважно для бідних, красою та ошатністю не поступалися, а інколи і перевершували будинки заможних людей.
І нині діють колишня повітова лікарня, котра складалася із трьох відділень – жіночого, чоловічого та інфекційного. Лікарня Святої Єфросинії збудованої Терещенками в пам'ять про їхню матір. Функціонує банк, зовнішній вигляд якого не змінився з тих часів. Тут Терещенки тримали частину свого капіталу і двічі на рік - Різдво та Великдень - проценти з вкладу роздавали бідним жителям Глухова. По сучасному облаштована колишня жіноча гімназія, Федорівське трикласне училище і безкоштовний дитячий притулок заснований Терещенком – батьком. Навпроти колишнього притулку розташувався глухівський педагогічний інститут, який фінансувала родина Терещенків. Чималий внесок у розвиток педагогічної культури зробили випускники Глухівської чоловічої гімназії, заснованої та утримуваної коштами славної родини.
За часів Терещенків провінційне і відстале місто Глухів стало промисловим та регіональним центром. До міста приїздила інтелігенція та висококваліфіковані спеціалісти і лишалися там.
Щоб бути лідером в галузі цукру, Нікола Артемійович разом з молодшим братом Федором Артемійовичем в 1870 р. започаткує "Товариство бурякових та рафінадо – цукрових заводів братів Терещенків" з капіталом у 3 млн. крб., який до 1900 р. досяг 8 млн. крб. Царський уряд нікому не віддавав монополії, проте лідерами в цукровій справі у Російській імперії були безумовно Терещенки. Більша частина продукції йшла у східному напрямку. Вони експортували український цукор до Китаю та Афганістану. Треба зазначити, що це було суто сімейне акціонерне товариство, до складу якого не входили сторонні особи. Паї його ринку цінних паперів не з'являлися, а були розподілені між членами родини. Засновники об'єднання стали і його першими директорами. Згодом одним з них був призначений син Миколи (Артемів син) - Олександр, спів - директорами - Богдан (Іванів син) Ханенко (зять М. А. Терещенка) та син Семена (Артемівого сина) - Костянтин.
Вже в перші два десятиліття діяльності Товариства братів Терещенків, у тому числі й кризові роки (1843—1876 рр.), його власники отримували величезні прибутки. Таким чином, у середині 1880-х брати Терещенки лише від діяльності спільного товариства отримували близько 750 тис. крб. прибутків, а ще ж успішно працювали й давали величезні прибутки власні цукрозаводи кожного із братів.
В середині 1880-х цукрова промисловість в Московській імперії зазнала економічної кризи. Щоб перемогти в конкурентній боротьбі своїх суперників, підприємці прагнули тягар кризи перекласти на плечі робітників, подовжуючи робочий день, зменшуючи заробітну плату тощо.
На початку ХХ ст. родина Терещенків мала у своєму розпорядженні 11 цукрозаводів — дев'ять власних і два орендованих, на яких виробляли залежно від врожаю сировини й кон'юнктури ринку 9-10 % загальномосковсього цукру. Наприклад, якщо в 1899—1900 рр. виробництво цукру на всіх заводах Московської імперії становило 48 млн. 452 тис. пудів, то на підприємствах Терещенків, де особливу роль відіграв Микола, син Артема, — близько 4,5 млн пудів. У 1910 р. обсяг продукції на їхніх цукрозаводах досяг уже 6,6 млн пудів, вартість якої оцінювали в 27,7 млн крб.
Статки родини зростали, проте багатство заради самого багатства, ніколи не цікавило цих людей. Тільки те, що віддаєш – твоє. Допомога нужденним, хворим, незахищеним, немічним – ось на що спрямовують зароблені кошти Терещенки. Для XIX ст., коли благочинність вважалася справою гідною, але звичною. Але суми пожертв Терещенків на потреби рідного міста вражали – 1,5 млн. крб. золотом були спрямовані на утримання училищ, лікарень і притулків, будівництво і упорядження вулиць. Ці люди вірили у щось більше, окрім карбованця. І ця віра змушувала їх робити важливі добрі справи.
Члени родини хоч і заощаджували гроші, проте не витрачали їх задурно. Вони купували твори мистецтва, збирали колекції. Вони ніколи не забували про своє українське коріння. зокрема Нікола Терещенко своїм коштом замовляв галерею портретів українсього гетьманства. Українська історія все ж таки його цікавила.
Про переїзд Терещенків до Києва.
У 1874 році родина Терещенків переїжджає до Києва і одразу береться за освіту. Немає жодної гімназії в Києві, якій би Микола Терещенко не допоміг. Терещенки звели і кілька притулків для сиріт, пологових будинків та лікарень на поч. XX ст.
Також родина прославилася завдяки розумінню мистецтва. Пристрасними колекціонерами серед Терещенків стали - брат Ніколи - Федір Артемійович, сини Іван і Олександр, дочки Варвара та Ольга. Саме завдяки ним Київ має зібрання 4 національних музеїв – Тараса Шевченка, національний музей київська картинна галерея, музей західного та східного мистецтва ім. Богдана та Варвари Ханенків, Національний художній музей України. Три з них знаходяться в приміщеннях, які раніше належали сім'ї Терещенко, а 4-й побудовано за їх участі. І всі вони, без винятку, засновані на колеціях сім'ї Терещенків.
В Києві зараз є одна з найільших дитячих лікарень "Охмаддит". Раніше ж вона називалася лікарня для чорноробів. Вона була відкрита у 1894 році і нею опікувалося декілька поколінь Терещенко, фінансували її, а значить були почесними попечителями. Київська спадщина Терещенків, це також і православні храми – найвідоміший Володимирський собор.
Більше чверті століття Терещенки працювали на благо Києва і в 1892 році, брати були удостоєнні звання почесних громадян Києва.
Загалом сім'я Терещенків вклала у меценастькі справи у Києві 3,5 млн. крб. Таку суму можна порівняти із тодішнім бюджетом міста. Вони були дуже багаті, але жили лише на 20% від своїх статків. 80% вони завжди віддавали для фундації під благодійність.
Перша світова війна
Якщо Кримська війна започаткувала зростання фінансової імперії Терещенків, то Перша Світова означила її крах. Натомість під час Першої Світової війни Терещенки активно брали участь у благодійництві. Від так в Києві відкрили 6 лазаретів для поранених і 2 притулки для солдатів з ампутованими кінцівками. Було ініційовано в Глухові відділення Червоного Хреста.
Завдяки банківській гарантії родини Терещенко, Ротшильди профінансували Російську імперію для подальшої участі у Першій Світовій Війні.
Позиція родини з настанням революції.
Було таке прислів'я у 1917 році, що у Терещенків було стільки грошей, що вони могли скупити всю Україну, і ще лишилося б на могорич, щоб обмити цю справу.
У 1917 році радянська влада націоналізувала усю власність легендарної родини. Надбаний поколіннями капітал був втрачений. Якби не революція і цей хаос, який все зруйнував, ця родина була б найбільш впливовою за тих часів. Збанкрутілі цукроварні Терещенків 1917 року перейшли до Московського торгівельно – промислового банку.
На момент настання революції частина членів родини – Нікола Терещенко, Іван Ніколович, Олександр Ніколович, Богдан Іванович вже померли. Щодо інших Терещенків, то не всі вони знаходили тут собі місце. Зрештою родина Терещенків емігрувала за кордон.
Однак Михайло Іванович Терещенко, тогочасний міністр Тимчасового уряду приїжджав до Києва з делегацією вести переговори з Центральною Радою. Тобто представляв інтереси Російського самодержавства, або можливо автономію України у складі Російської імперії.
Більшовицький режим змусить емігрувати і інших членів родини. Дядько Михайла – Федір, який раніше з Ігорем Сікорськи розробляв перші літаки, емігрував у Францію. Давав фортепіанні концерти та писав книги з астрології. Зараз нащадки глухівських цукрових королів мешкають у Франції, США та Швейцарії і мало що знають про своїх предків.
Вшанування пам'яті.
Загалом сім'я Терещенків вклала у меценастькі справи у Києві 3,5 млн. крб. Таку суму можна порівняти із тодішнім бюджетом міста. Вони були дуже багаті, але жили лише на 20% від своїх статків. 80% вони завжди віддавали для фундації під благодійність.
Перша світова війна
Якщо Кримська війна започаткувала зростання фінансової імперії Терещенків, то Перша Світова означила її крах. Натомість під час Першої Світової війни Терещенки активно брали участь у благодійництві. Від так в Києві відкрили 6 лазаретів для поранених і 2 притулки для солдатів з ампутованими кінцівками. Було ініційовано в Глухові відділення Червоного Хреста.
Завдяки банківській гарантії родини Терещенко, Ротшильди профінансували Російську імперію для подальшої участі у Першій Світовій Війні.
Позиція родини з настанням революції.
Було таке прислів'я у 1917 році, що у Терещенків було стільки грошей, що вони могли скупити всю Україну, і ще лишилося б на могорич, щоб обмити цю справу.
У 1917 році радянська влада націоналізувала усю власність легендарної родини. Надбаний поколіннями капітал був втрачений. Якби не революція і цей хаос, який все зруйнував, ця родина була б найбільш впливовою за тих часів. Збанкрутілі цукроварні Терещенків 1917 року перейшли до Московського торгівельно – промислового банку.
На момент настання революції частина членів родини – Нікола Терещенко, Іван Ніколович, Олександр Ніколович, Богдан Іванович вже померли. Щодо інших Терещенків, то не всі вони знаходили тут собі місце. Зрештою родина Терещенків емігрувала за кордон.
Однак Михайло Іванович Терещенко, тогочасний міністр Тимчасового уряду приїжджав до Києва з делегацією вести переговори з Центральною Радою. Тобто представляв інтереси Російського самодержавства, або можливо автономію України у складі Російської імперії.
Більшовицький режим змусить емігрувати і інших членів родини. Дядько Михайла – Федір, який раніше з Ігорем Сікорськи розробляв перші літаки, емігрував у Францію. Давав фортепіанні концерти та писав книги з астрології. Зараз нащадки глухівських цукрових королів мешкають у Франції, США та Швейцарії і мало що знають про своїх предків.
Вшанування пам'яті.
 |
| Родина Терещенків – срібна монета ном. 10 грн., Національним банком України (2008) |
 |
| Книга "Перший Олігарх", 2012. Написана внуком Михайла Івановича – Мішелем Терещенко |
 |
| Терещенко – сім'я меценатів, Поштова марка України (2014) |
Немає коментарів:
Дописати коментар