Федір Артемович Терещенко народився у Глухові 8 лютого 1832р. в сім'ї Артемія Яковича Терещенко та Єфросинії Григорівни Стеслявської. В цей час у купця Артема і його дружини Єфросинії вже було двоє дітей - син Микола і дочка Марія (пізніше народився Семен). Хрещений у Миколаївській церкві м. Глухова. Хрещені батьки: глухівський купець 3-ї гільдії Федір Павлович Римарев і міщанка Євдокія Пилипівна Резнікова. Потомственний дворянин, багатий український підприємець, меценат, колекціонер, почесний громадянин міста Києва. В Глухові неодноразово займав високі громадські посади — мирового судді, бургомістра міського магістрату. Один із засновників «Товариства цукровобурякових і рафінадних заводів братів Терещенків» (разом з братом Н. А. Терещенком). Опікував засновані родиною Терещенків в місті заклади.
Як і старший брат, Федір закінчив лише Глухівське училище, бо рано почав допомагати батькові в його комерції. Він не мав змоги отримати університетської освіти, а тому пізнавати науку довелося самостійно. Як правило, це було приватне навчання, а іспити здавалися екстерном. Займався справами благодійних фондів, заснованих сім'єю Терещенків у Глухові, а в 1869 p. протягом шести місяців заміщав брата Миколу на посаді міського голови.
Так сталося, що добрі справи великої сім'ї цукрозаводчиків Терещенків, відомих своєю благодійною і меценатською діяльністю, пов'язували в суспільному сприйманні головним чином із Миколою Артемовичем. Саме на честь його була названа у 1900 році вулиця, сусідня з теперішнім Шевченківським парком. На цій же вулиці жив і Федір Артемович, активність якого у громадських справах була не меншою. А в деяких справах молодший брат навіть переважав старшого. Федір намагався не відставати від брата. У 1891 році він викупив в Глухові один із будинків, у якому заснував трикласне училище. У ньому готували спеціалістів для цукрової промисловості. Опікував заклади засновані родиною Терещенків в Глухові. Обраний попечителем Глухівської міської лікарні. У 1868р. обраний почесним мировим суддею Глухівського повіту. У 1871 р. внесений у першу частину родовідної книги дворян Волинської губернії.
Переїзд до Москви та Києва
На початку 1870 років братам стало тісно у провінційному Глухові, і вони переїхали до Москви. Оселившись тут, Федір Артемович стає почесним членом Московської ради дитячих притулків (у вересні 1873 року), а в серпні 1874 р. - членом Московського благодійного товариства. Там же, у Москві, обирається церковним старостою Тетянівської церкви при Університеті. Переселившись до Москви, продовжив займатися широкою благодійницькою діяльністю, входив до складу рад, очолював московські благодійні комітети.
У кінці 1874 р. Микола, а вслід за ним і Федір Артемович, переїздять із Москви до Києва. І відразу ж брати стають почесними членами Товариства "земельних" колоній та ремісничих притулків, а також товариства денних дитячих притулків, Товариства опіки над пораненими і хворими солдатами і багатьох інших комітетів. Федір одразу був обраний гласним міської думи.
З Києвом, Федір і Нікола Терещеко, були пов'язані ще в період життя в Глухові. У 1871 році брати стали членами новоствореного київського відділення Російського технічного товариства і почесними членами декількох благодійних товариств.
В Києві Федір Артемович береться за фінансування благодійних заходів, що проводилися в місті: будівництво і утримання Рубежівської колонії — для навчання ремеслам малолітніх злочинців(12-17 років), денний притулок для дітей робітників і відділення безкоштовного лікування Червоного Хреста, побудовані за його кошти кам'яні церкви — Веденська на розі вулиць Ярославської і Почаївської та Іорданська — на Кирилівській вулиці, нічліжного та пологового будинків на Нижньому Валу. За 25 років існування пологовий притулок для бідних, збудований на кошти молодого Терещенка, допоміг 11 тисячам 268 вагітним жінкам.
У січні 1881 р. Федір Артемович звертається до Думи із проханням, в якому висловив побажання побудувати й утримувати безоплатний нічліжний будинок, який може розмістити від 200 до 400 людей. Для цієї мети меценат просив виділити земельну ділянку. Прагнення Терещенка було із вдячністю підтримане, і Дума виділила необхідну ділянку землі в 528 кв. сажнів (Нижній Вал, 49). Ф.А. Терещенко побудував за свої кошти триповерховий нічний притулок на 500 людей, також двоповерховий будинок із безкоштовними квартирами "для бідних удовиць і престарілих жінок". Також будинок безкоштовного пологового притулку для бідних. Перший у Києві такий великий нічний притулок зразу ж заповнився і ніколи не був порожнім: у перший рік у ньому переночувало близько 190 тисяч молодих людей, у наступному році - 230 тисяч, а за 20 років - З мільйони 358 тисяч 242 особи.
Федір Артемович приділяв велику увагу студентам. Так, у 1887 р. він побудував церкву св. О. Невського у другій гімназії, почесним благодійником якої був із 1881 р. До самої смерті активно допомагав навчальному закладу. Щорічно, як благодійник, вносив до гімназії 1 тис. крб. У 1889 році за таку діяльність гімназії Терещенко був нагороджений орденом Анни І ступеня. Він не тільки вкладав великі кошти в розширення власності, вдосконалення виробництва, а й постійно вносив пожертви на будівництво храмів, благоустрій міст, боговгодні справи – допомагав хворим й убогим. Як батько й старший брат Микола, Федір Терещенко постійно провадив активну громадську діяльність, проживаючи в Глухові, Москві, Києві.
Після відходу з «цукрової арени» Російської імперії Миколи і Федора Терещенка, їх промислова спадщина - 11 цукрових заводів - продовжували працювати. Один з найстаріших цукрових заводів в селі Червоне Сумської обл., що колись належав Федору Терещенко, функціонує і сьогодні. Також функціонує по сьогоднішній день цукровий завод у смт. Червоне Житомирської обл.
Шлюб, сім'я та діти
Перша дружина - Марія Павлівна Подланєва - також займалась благодійною справою, входила до складу комітетів при Московському 1-му і 2-му пологових притулках. Вдруге був одружений на Надії Володимирівні Хлоповій, дочці ревізора губернського акцизного правління В. В. Хлопова. Їх діти:
Федір - меценат, громадський діяч, авіаконструктор.
Надія - заміжня за дипломатом В. В. Муравйовим-Апостолом-Короб'їним.
Наталія - заміжня за повітовим предводителем дворянства С. С. Уваровим.
Захоплення та спадщина
Колекціонуванням Терещенки почали захоплюватися ще в Глухові. В родині був такий міцний зв'язок, що, незважаючи на певне суперництво в бізнесі й придбанні художніх цінностей, всі основні питання вирішували гуртом. Зараз буває складно визначити, хто першим купив той чи інший твір, оскільки роботи часто переходили в особисті збірки всередині родини.
Федір Терещенко захоплювався колекціонуванням майже чверть сторіччя, був знайомим з багатьма художниками, відвідував їхні майстерні, листувався з ними. У нього часто гостювали видатні художники: І. Ю. Рєпін, І. І. Шишкін, І. М. Крамський. Достеменно встановлено, що в колекції Федора Артемовича знаходилися твори І.Крамського, В.Верещагіна, М. Клодта, І. Шишкіна; В. Полєнова, О.Куїнджі, картини В. Перова, В. Маковського, шедеври І.Рєпіна. Купуючи картини, збирач виходив не тільки з бажання прикрасити інтер'єри свого будинку. В його колекції з'являлося немало творів дуже високого художнього рівня. Відомий його портрет, що його написав І.Крамський. На жаль, портрет цей втрачено в роки війни. Але саме завдяки Федорові Артемовичу в музеї зберігають один з найліпших творів І.Крамського «Селянин з вуздечкою. Мина Мойсеєв»(1883). Родина Терещенків - Нікола і Федір Артемійович та Іван Миколайович - стала серйозним конкурентом знаменитого московського колекціонера Третьякова.
«Є в мене один етюд російського мужичка великий, в тому вигляді, як вони обговорюють свої сільські справи. Мій мужичок веселий», - писав художник Федорові Терещенкові, пропонуючи свою роботу. Зі спогадів сина художника, відомий збирач, засновник російської національної художньої галерії П.М.Третяков був «дуже невдоволений, що ця річ вислизнула від нього».
Спеціально для картинної галереї Ф. Терещенко побудував свій дім-палац по вулиці Олексіївській, 9, де він оселився зі своєю дружиною - Надією Володимирівною. Зібрані Федором Терещенком твори склали основу київського Музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків. У 1887 р. заснував власну художню галерею «Зібрання картин Ф. А. Терещенка» (нині — Музей російського мистецтва в м. Києві). В 1888 р. Ф.А. Терещенка обрали до складу ініціативної групи шанувальників давнини і мистецтва, замисливши заснувати в Києві Міський музей. За два дні до смерті він пожертвував 25 тисяч карбованців на будівництво Міського музею (Національний художній музей України).
Ще за його життя в пресі повідомляли, що «зібрання картин Ф.А.Терещенка відкрито для публіки від 21 лютого до 1 квітня щосуботи від 13:00 до 16:00 год. о півдні, вхід з двору». Фактично ж галерея була відчинена значно довший час, і є відомості, що в окремі дні її відвідувало до 1000 осіб. Колекціонер орієнтувався і на наявні пріоритети в сучасному йому мистецтві, прислуховувався до порад і рекомендацій художників, думкам яких довіряв. Федір Терещенко зміг встати на шлях перетворення особистої збірки в загальнодоступну. Це заоохочував П.Третяков, який писав Рєпину: «...Є сильні конкуренти – панство Терещенків (а втім, я радий тепер, коли щось їм дістається: мені здається, вони підуть моїм слідом)». Так і сталося. Зараз можна тільки припускати, як розвивалися б події в цьому напрямку, якби Федір Артемович прожив довше.
Основним джерелом поповнення мистецького зібрання Терещенка були аукціони і виставки художників, які проводилися в Києві з 1872 р. В експозиції Державного Історичного музею до сьогодні зберігаються срібні прикраси, гривні, сережки, підвіски, персні з скарбів, скуплені Федором Артемійовича у селян Курської губернії.
У дітей Ф.Терещенка, не було захопленості і пристрасті батька, в придбанні і системному колекціонуванні творів мистецтва. Після смерті Ф. Терещенка, з удовою, Надією Володимирівною, і дітьми Федора Артемовича, проживала його племінниця Ольга Миколаївна Терещенко. Незважаючи на те, що володіла будинком № 13 на цій же вулиці. Як видно, тільки вона в будинку свого дядька продовжувала досить серйозно захоплюватися збиранням творів мистецтва. Точних даних про колекцію Ольги Терещенко майже немає, але в коло її інтересів, окрім малярства, входили порцеляна, скло. Доля цієї збірки невідома. О.М.Терещенко покинула Київ разом із Н.В.Терещенко 1918 року, виїхавши до Англії.
Заслуги перед Вітчизною, звання та нагороди
Діяльність Ф. Терещенка була відзначена срібною медаллю «за правильну організацію праці та гарний технічний стан» на цукрових заводах і золотою - «за раціональну постановку цукрового господарства ». На Паризькій промисловій виставці 1878 року срібною медаллю відзначено спирт з винокурні Федора Терещенка. На Всесвітній виставці в Парижі в 1900 році брати Федір і Микола Терещенко отримали найвищі нагороди за цукор, спирт і борошно власного виробництва.
Почесний громадянин м. Києва (отримав це звання в липні 1892 р., на п'ять місяців раніше, ніж його брат Микола). Кавалер багатьох вітчизняних та іноземних орденів: Св. Станіслава 3-го ступеню, Св. Володимира 3-го ступеню, Св. Станіслава 1-го ступеню, князя Данила Чорногорського 2-го ступеня та орден Почесного легіону. Дійсний статський радник. Почесний попечитель 2–ї Київської гімназії на трете трьохріччя. Усього цього Терещенко удостоївся за щедру та безкорисливу благодійну діяльність.
Доля відміряла Федору Терещенко лише 62 роки. Помер 15 червня 1894 р., а 17 червня відспіваний у Георгіївській церкві. В поховальній процесії брав участь увесь Київ. Перевезений до Глухова, де похований у родинному склепі Анастасіївської церкви, спорудженої коштом сім’ї Терещенків.
 |
| Федір Артемович Терещенко |
Так сталося, що добрі справи великої сім'ї цукрозаводчиків Терещенків, відомих своєю благодійною і меценатською діяльністю, пов'язували в суспільному сприйманні головним чином із Миколою Артемовичем. Саме на честь його була названа у 1900 році вулиця, сусідня з теперішнім Шевченківським парком. На цій же вулиці жив і Федір Артемович, активність якого у громадських справах була не меншою. А в деяких справах молодший брат навіть переважав старшого. Федір намагався не відставати від брата. У 1891 році він викупив в Глухові один із будинків, у якому заснував трикласне училище. У ньому готували спеціалістів для цукрової промисловості. Опікував заклади засновані родиною Терещенків в Глухові. Обраний попечителем Глухівської міської лікарні. У 1868р. обраний почесним мировим суддею Глухівського повіту. У 1871 р. внесений у першу частину родовідної книги дворян Волинської губернії.
Переїзд до Москви та Києва
На початку 1870 років братам стало тісно у провінційному Глухові, і вони переїхали до Москви. Оселившись тут, Федір Артемович стає почесним членом Московської ради дитячих притулків (у вересні 1873 року), а в серпні 1874 р. - членом Московського благодійного товариства. Там же, у Москві, обирається церковним старостою Тетянівської церкви при Університеті. Переселившись до Москви, продовжив займатися широкою благодійницькою діяльністю, входив до складу рад, очолював московські благодійні комітети.
У кінці 1874 р. Микола, а вслід за ним і Федір Артемович, переїздять із Москви до Києва. І відразу ж брати стають почесними членами Товариства "земельних" колоній та ремісничих притулків, а також товариства денних дитячих притулків, Товариства опіки над пораненими і хворими солдатами і багатьох інших комітетів. Федір одразу був обраний гласним міської думи.
З Києвом, Федір і Нікола Терещеко, були пов'язані ще в період життя в Глухові. У 1871 році брати стали членами новоствореного київського відділення Російського технічного товариства і почесними членами декількох благодійних товариств.
В Києві Федір Артемович береться за фінансування благодійних заходів, що проводилися в місті: будівництво і утримання Рубежівської колонії — для навчання ремеслам малолітніх злочинців(12-17 років), денний притулок для дітей робітників і відділення безкоштовного лікування Червоного Хреста, побудовані за його кошти кам'яні церкви — Веденська на розі вулиць Ярославської і Почаївської та Іорданська — на Кирилівській вулиці, нічліжного та пологового будинків на Нижньому Валу. За 25 років існування пологовий притулок для бідних, збудований на кошти молодого Терещенка, допоміг 11 тисячам 268 вагітним жінкам.
У січні 1881 р. Федір Артемович звертається до Думи із проханням, в якому висловив побажання побудувати й утримувати безоплатний нічліжний будинок, який може розмістити від 200 до 400 людей. Для цієї мети меценат просив виділити земельну ділянку. Прагнення Терещенка було із вдячністю підтримане, і Дума виділила необхідну ділянку землі в 528 кв. сажнів (Нижній Вал, 49). Ф.А. Терещенко побудував за свої кошти триповерховий нічний притулок на 500 людей, також двоповерховий будинок із безкоштовними квартирами "для бідних удовиць і престарілих жінок". Також будинок безкоштовного пологового притулку для бідних. Перший у Києві такий великий нічний притулок зразу ж заповнився і ніколи не був порожнім: у перший рік у ньому переночувало близько 190 тисяч молодих людей, у наступному році - 230 тисяч, а за 20 років - З мільйони 358 тисяч 242 особи.
Федір Артемович приділяв велику увагу студентам. Так, у 1887 р. він побудував церкву св. О. Невського у другій гімназії, почесним благодійником якої був із 1881 р. До самої смерті активно допомагав навчальному закладу. Щорічно, як благодійник, вносив до гімназії 1 тис. крб. У 1889 році за таку діяльність гімназії Терещенко був нагороджений орденом Анни І ступеня. Він не тільки вкладав великі кошти в розширення власності, вдосконалення виробництва, а й постійно вносив пожертви на будівництво храмів, благоустрій міст, боговгодні справи – допомагав хворим й убогим. Як батько й старший брат Микола, Федір Терещенко постійно провадив активну громадську діяльність, проживаючи в Глухові, Москві, Києві.
Після відходу з «цукрової арени» Російської імперії Миколи і Федора Терещенка, їх промислова спадщина - 11 цукрових заводів - продовжували працювати. Один з найстаріших цукрових заводів в селі Червоне Сумської обл., що колись належав Федору Терещенко, функціонує і сьогодні. Також функціонує по сьогоднішній день цукровий завод у смт. Червоне Житомирської обл.
Шлюб, сім'я та діти
Перша дружина - Марія Павлівна Подланєва - також займалась благодійною справою, входила до складу комітетів при Московському 1-му і 2-му пологових притулках. Вдруге був одружений на Надії Володимирівні Хлоповій, дочці ревізора губернського акцизного правління В. В. Хлопова. Їх діти:
Федір - меценат, громадський діяч, авіаконструктор.
Надія - заміжня за дипломатом В. В. Муравйовим-Апостолом-Короб'їним.
Наталія - заміжня за повітовим предводителем дворянства С. С. Уваровим.
Захоплення та спадщина
Колекціонуванням Терещенки почали захоплюватися ще в Глухові. В родині був такий міцний зв'язок, що, незважаючи на певне суперництво в бізнесі й придбанні художніх цінностей, всі основні питання вирішували гуртом. Зараз буває складно визначити, хто першим купив той чи інший твір, оскільки роботи часто переходили в особисті збірки всередині родини.
Федір Терещенко захоплювався колекціонуванням майже чверть сторіччя, був знайомим з багатьма художниками, відвідував їхні майстерні, листувався з ними. У нього часто гостювали видатні художники: І. Ю. Рєпін, І. І. Шишкін, І. М. Крамський. Достеменно встановлено, що в колекції Федора Артемовича знаходилися твори І.Крамського, В.Верещагіна, М. Клодта, І. Шишкіна; В. Полєнова, О.Куїнджі, картини В. Перова, В. Маковського, шедеври І.Рєпіна. Купуючи картини, збирач виходив не тільки з бажання прикрасити інтер'єри свого будинку. В його колекції з'являлося немало творів дуже високого художнього рівня. Відомий його портрет, що його написав І.Крамський. На жаль, портрет цей втрачено в роки війни. Але саме завдяки Федорові Артемовичу в музеї зберігають один з найліпших творів І.Крамського «Селянин з вуздечкою. Мина Мойсеєв»(1883). Родина Терещенків - Нікола і Федір Артемійович та Іван Миколайович - стала серйозним конкурентом знаменитого московського колекціонера Третьякова.
 |
| І.Крамський «Селянин з вуздечкою. Мина Мойсеєв»(1883) |
Спеціально для картинної галереї Ф. Терещенко побудував свій дім-палац по вулиці Олексіївській, 9, де він оселився зі своєю дружиною - Надією Володимирівною. Зібрані Федором Терещенком твори склали основу київського Музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків. У 1887 р. заснував власну художню галерею «Зібрання картин Ф. А. Терещенка» (нині — Музей російського мистецтва в м. Києві). В 1888 р. Ф.А. Терещенка обрали до складу ініціативної групи шанувальників давнини і мистецтва, замисливши заснувати в Києві Міський музей. За два дні до смерті він пожертвував 25 тисяч карбованців на будівництво Міського музею (Національний художній музей України).
 |
| Дім-палац по вулиці Олексіївській, 9 |
Основним джерелом поповнення мистецького зібрання Терещенка були аукціони і виставки художників, які проводилися в Києві з 1872 р. В експозиції Державного Історичного музею до сьогодні зберігаються срібні прикраси, гривні, сережки, підвіски, персні з скарбів, скуплені Федором Артемійовича у селян Курської губернії.
У дітей Ф.Терещенка, не було захопленості і пристрасті батька, в придбанні і системному колекціонуванні творів мистецтва. Після смерті Ф. Терещенка, з удовою, Надією Володимирівною, і дітьми Федора Артемовича, проживала його племінниця Ольга Миколаївна Терещенко. Незважаючи на те, що володіла будинком № 13 на цій же вулиці. Як видно, тільки вона в будинку свого дядька продовжувала досить серйозно захоплюватися збиранням творів мистецтва. Точних даних про колекцію Ольги Терещенко майже немає, але в коло її інтересів, окрім малярства, входили порцеляна, скло. Доля цієї збірки невідома. О.М.Терещенко покинула Київ разом із Н.В.Терещенко 1918 року, виїхавши до Англії.
Заслуги перед Вітчизною, звання та нагороди
Діяльність Ф. Терещенка була відзначена срібною медаллю «за правильну організацію праці та гарний технічний стан» на цукрових заводах і золотою - «за раціональну постановку цукрового господарства ». На Паризькій промисловій виставці 1878 року срібною медаллю відзначено спирт з винокурні Федора Терещенка. На Всесвітній виставці в Парижі в 1900 році брати Федір і Микола Терещенко отримали найвищі нагороди за цукор, спирт і борошно власного виробництва.
Почесний громадянин м. Києва (отримав це звання в липні 1892 р., на п'ять місяців раніше, ніж його брат Микола). Кавалер багатьох вітчизняних та іноземних орденів: Св. Станіслава 3-го ступеню, Св. Володимира 3-го ступеню, Св. Станіслава 1-го ступеню, князя Данила Чорногорського 2-го ступеня та орден Почесного легіону. Дійсний статський радник. Почесний попечитель 2–ї Київської гімназії на трете трьохріччя. Усього цього Терещенко удостоївся за щедру та безкорисливу благодійну діяльність.
Доля відміряла Федору Терещенко лише 62 роки. Помер 15 червня 1894 р., а 17 червня відспіваний у Георгіївській церкві. В поховальній процесії брав участь увесь Київ. Перевезений до Глухова, де похований у родинному склепі Анастасіївської церкви, спорудженої коштом сім’ї Терещенків.
Немає коментарів:
Дописати коментар